Мистецтво - це рушійна сила соціальних перетворень!

11
Dec

МАНІФЕСТ ВРАЗЛИВИХ

П’ять років тому ми вийшли на Революцію Гідності за рівні права для всіх.
Нас труїли одним газом. Ми разом мерзли на барикадах. Носили шини під прицілом.
Ми відстоювали свободу, а отримуємо дискримінацію.

Рівність була і залишається привілеєм нормативної більшості.
Але ми не можемо жити в очікуванні прекрасного толерантного майбутнього.
Ми повинні говорити про свої права зараз. Захищати їх.

МИ ВИМАГАЄМО

ДОТРИМУЙТЕСЬ КОНСТИТУЦІЇ

Правоохоронні органи і суд повинні безкомпромісно запобігати будь-яким порушенням наших прав.
Ми не хочемо чути “самі винні” і бачити бездіяльність. Ви завжди виправдовуєте нападників, але ніколи не знаєте, як звуть жертву.

Права на життя та особисту недоторканність – першорядні.
Поліція зобов’язана негайно і ефективно захищати жертв насильства. Де і коли б воно не відбувалося. За фактом нападів і погроз мають відкриватися кримінальні справи.
І їх треба ретельно розслідувати.

У дитинства немає національності, інвалідності, стереотипів.
Ми вимагаємо, щоб діти в Україні були в першу чергу дітьми.
Щоб на дітей ромів не ставили тавро “неблагонадійних”, “неосвічених” “крадіїв”.
Щоб діти з інвалідністю могли вчитися в будь-якій школі, а їхні батьки не проходили всі кола пекла в пошуках інклюзивного, дружнього середовища.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова.
Ми будемо говорити правду про наслідки гомофобії, трансфобії, релігійного фанатизму і ненависті.

Президент, уряд, кожен чиновник, якому ми платимо зарплату, повинні зупиняти будь-які форми дискримінації, нетерпимості та ворожості до пригноблених груп. Скрізь.
Жодні ЗМІ і медіа не мають бути платформою для принижень, глузувань і знецінення.

Ми вимагаємо поваги до жінок. І це не про тюльпани в целофані на 8 березня.
І не про оспівування міфічних берегинь.
А про рівні зарплати, відмову від краси і стереотипів. Про право бути зухвалими. Право не подобатись. Говорити голосно. Досягати більшого.
Про стосунки як про рівне партнерство, а не об’єкт цупких реклам. Про неприпустимість домашнього насильства і необхідність державних програм підтримки жертв.

Хотіти бути батьками нормально. Це не має бути привілеєм. Перешкоди усиновленню ЛГБТ+ людьми треба усунути.
Ми готові збирати необхідні документи, вчитися в школах прийомних батьків, проходити перевірку соціальних служб.
Але ми не будемо доводити, що ми достатньо люди для усиновлення.

Дитячі садки, школи, навчальні заклади повинні говорити правду. Люди бувають різними. Сім’ї бувають різними. Секс буває різним.
Світ не щільна біла цисгендерність і гетеросексуальність в вакуумі.

Ми маємо право на медичне обслуговування з урахуванням наших особливостей.

Ми не станемо терпіти дискримінації при працевлаштуванні або цькування на робочому місці. Міністерство соціальної політики, Державна служба з питань праці — це ваша відповідальність.

Ми хочемо захищати свою Батьківщину, не стаючи мішенню для знущань.
Толерантність всередині армії — запорука її згуртованості. Запорука перемоги.

Ми не терпітимемо втручання в особисте життя.
Аутинг – під яким би соусом його не подавали — аморальний і незаконний.
Наші спальні — наше діло. Ми не будемо себе ні з ким узгоджувати.

Наші діти мають бути захищені. Від булінгу, цькування, ворожості.
Зачепите наших дітей — ми зачепимо вас.

Ми вимагаємо, щоб церква перестала з хворобливою цікавістю заглядати в наші будинки і вимагати покаяння за те, що ми просто є.

Ми хочемо політичні партії, які включають в свої програми захист наших інтересів. Ми виборці. З нами треба рахуватися!

Ми сміливі і відчайдушні. Ми вже стикалися з презирством і засудженням, ми добре розуміємо ціну свого вибору.

Але поки щасливі і нормативні безстрашно цілуються на ескалаторах, складають списки подарунків на Різдво, говорять про “норми” з кожного екрану, вразливих вважають за похибку.

Кожен новий день для нас — перемога.
Кожен публічний жест — крок в бік того часу, коли в Україні більше НЕ БУДЕ спалювання кінотеатрів, розгрому арт-просторів, закриття фестивалів, підлого шантажу і погроз.

Ми сердимося, коли нас не помічають. Замість сорому ми відчуваємо лють.
Ми лютуємо, коли чуємо, що наша любов, колір шкіри, мова, зовнішність чимось заважають жити людям, які знають про пригноблення тільки з досвіду гнобителів.
Коли повітря, яким ми дихаємо називають порочним.
Але ми дихаємо тим самим повітрям. І в Україні воно сповнене расизму, мізогінії, гомофобії, релігійного тиску і радикальної агресії.
Ми задихаємося. Ви теж, навіть якщо не помічаєте цього.

Так, для вас наші права ніколи “не на часі”. Ми завжди “незручні”.
Що завгодно важливіше за наші права. Сам факт нашого існування ображає суспільну мораль. Це потрібно змінити сьогодні.
Ми не можемо чекати, доки український соціум дозріє до розуміння безумовної цінності будь-якого життя. Будь-якої національності. Свободи кожного і кожної.

Ми хочемо і будемо проводити мирні збори, мітинги, марші за своїми сценаріями. Влада зобов’язана забезпечити їх проведення.
Неузгодження маршів через неможливість нас захищати – це суспільна поразка. І ми не готові її прийняти. Багатотисячні збори будуть проходити не тільки в Києві – у Львові, в Харкові, в Одесі, всюди.

ЗМІНІТЬ КОНСТИТУЦІЮ

У статті 24 має бути пряма вказівка на неможливість дискримінації за ознакою гендеру (не тільки статі), його відсутності, приналежності до ЛГБТ+ спільноти.
Право національних меншин, жінок, бідняків і інших меншин на недискримінацію – принаймні декларується. Їх права порушуються нишком.
ЛГБТ+ знищують відкрито. Ніби це свята справа – знищувати квірів. Досить!

Стаття 51. Шлюб – союз люблячих, які поважають один одного людей. Не обов’язково чоловіка і жінки. Одностатеві шлюби повинні бути легалізовані.

Час повірити в зміни.
Ми занадто довго були ввічливими і розуміючими, жили непомітно.
Ми приходимо додому, де за закритими шторами кричимо від безсилля, від неможливості захистити себе і найближчих, найважливіших.
Але ми знаходимо один одного. Разом ми стаємо армією відчайдушних і вразливих.
Найсміливішою, найкрасивішою армією людей, які борються за життя і гідність.

Порушення наших прав призводить до загального безправ’я.

Світ – маленька скляна кулька.
Безпека одного – безпека всіх.

Leave a Reply

Captcha * Time limit is exhausted. Please reload CAPTCHA.